ПУТІН У ПОШУКАХ ПОПА Гапона


Кремль намагався використовувати багатьох персонажів нашої політики як «троянських коней». Одні бути такими не захотіли, у інших — занадто багато скелетів у шафі, треті просто не тягнули на цю роль

Першим, хто їм путінська пропагандистська камарилья бачила вигоду, був Дмитро Ярош. Сьогодні, коли країна дізналася імена людей, які допомагали «Беркуту» зникнути з Києва, знову постало питання про те, що навколо Майдану настільки багато темних плям, що все більше схиляєшся до конспірології. Все, напевно, пам’ятають дивну зустріч Віктора Януковича з Дмитром Ярошем 20 лютого 2014 року. Засновник «Правого сектора» розповів свою версію того розмови. Не вірити йому підстав немає. Однак припустимо, що мета цієї зустрічі була в тому, щоб руками Януковича, який вже сидів на валізах, підвищити фігуру Яроша до статусу, необхідного російській пропаганді.

Ми пам’ятаємо, що головний «провосек» аж до дня виборів президента України в російських ЗМІ залишався уособленням київської «хунти». Навіть був оголошений ними президентом. Після виборів з нього теж ліпили страшилку, активно використовуючи його заяви, не завжди обдумані. Але зробити з Яроша «троянського коня» в надії, що під його керівництвом добробати розгорнуто зброю проти Києва, не вдалося.

По-перше, важко уявити цю людину в ролі зрадника або диктатора. По-друге, після Мінська в Кремлі для України написали інший сценарій, де головну роль «нацикі» вже не грали. Час від часу про Ярош і «Правом секторі» згадували, особливо коли ті чуділі, але оскільки варіант технології «бунт на фронті» не спрацював, в хід пішли інші задумки.

Ця історія нагадує фільми про вторгнення інопланетян. Чи не там, де вони атакують людство за допомогою надзброї, а коли використовують слабкості людей, прекрасно їх перед цим вивчивши. Нас прекрасно вивчили. І використовують в гібридної війні цілий ряд вкрай негативних рис характеру: склочность еліт, самобичування, корупцію, кумівство. А ще — незнищенний патерналізм наших співгромадян, які вірять в казки популістів. Простіше кажучи, коли в Росії перестали говорити про «хунті», тоді вже була закинута інша наживка, яку наші політики не могли не проковтнути.

За задумом Кремля вони повинні були посваритися ще в 2014 році. Не вийшло, розсварилися восени 2015 року. Сварку в коаліції було нескладно передбачити. І для цього зовсім не потрібні великі капіталовкладення в агентів впливу, можна просто почитати підручники з історії України.

Але, до явного роздратування путінських технологів, антитарифних кампанія Юлії Тимошенко і політиків подрібніше до дострокових виборів навесні цього року не привела. Сталася відставка уряду Яценюка, коаліція працює зі скрипом, але парламент життєздатний. Друга серія антитарифних війни намічена на осінь. Але проблема політиків, які озброїлися темою високих тарифів, в тому, що у кожного з них безліч скелетів в шафі. І якщо виборцеві нагадувати, що Тимошенко, Ляшко і тим паче депутати з «Оппоблока», ні з Марса спустилися, а в політиці вже років по десять, а то й двадцять, і в нинішньому економічному стані винні не менше, ніж влада, то поставити країну на диби заради перевиборів у них не вийде.

Ще одна благодатна тема — боротьба з корупцією. Сьогодні антикорупційні структури і Генпрокуратура нарешті почали показувати результат. Судових вироків ще немає, але вони обов’язково будуть. Що в значній мірі послаблює позиції медіа-активних борців з корупцією. Які зараз б’ють прямо по вищому керівництву країни, по Петру Порошенко. Скільки в їх викриття доказів, а скільки фантазій — питання до НАБУ. Влада ж необхідно розставити всі крапки над «і»: якщо звинувачення в корупції правда, тоді нехай працює принцип Лі Кван Ю про трьох друзів, якщо брехня — суспільству треба пояснити, хто конкретно стоїть за викривачі. Кремль, місцеві олігархи або нерозбірливі західні грантодавці.

А час не терпить, оскільки вже запущений головний сценарій — світ по кремлівським лекалами. І тут мова не тільки про Савченко, з негативною оцінкою заяв якої складно не погодитися. Використовуються й інші механізми. Вчора, наприклад, ми стали свідками масового дійства, організованого УПЦ МП, чули супроводжують його слова про необхідність припинити «братовбивство».

Головний сенс цієї технології — якщо світу не хоче влада (не хоче тому, що піднімає тарифи і краде — про це говорять політики, задіяні в двох описаних вище спектаклях), миритися буде сам народ.
У цього сценарію знайдеться безліч прихильників, як і супротивників. І Путіну абсолютно байдуже, хто з них візьме гору, бо без його відмашки не буде миру. Скільки б Савченко не робила реверансів в бік окупантів. Головне для нього, щоб Україна перебувала в стані постійних внутрішніх конфліктів. І це, нарешті, треба зрозуміти всім, кого в Кремлі бачать в ролі українського попа Гапона.

Оставьте первый комментарий

Оставить комментарий